Captain Horn's journal

Сьогодні день, коли рівно 37 років тому режим Горбачова при посередництві Віктора Медведчука вбив Василя Стуса просто за те, що він був українцем і писав вірші українською мовою. Тому щиро дивує коли в західній пресі з'являються статті, де Горбачова називають "великим демократом", коли насправді він був звичайним російським імперіалістом, який не сприймав і ненавидів саму ідею проголошення незалежності України і мав на меті зберегти окупаційний російський режим в Україні навіть після розпаду срср. Саме друга половина 80-х років була періодом прискореної русифікації в Україні, коли у нас в Кривому Розі майже не залишилось україномовних шкіл. Можливий перехід срср на капіталістичні рейки став би остаточним кінцем України, оскільки це дозволило б зберегти радянсько-російську імперію в іншій формі, і це саме те, що намагався зробити російський імперіаліст Горбачов. В останні роки свого життя він цілком підтримував путінський фашистський режим і окупацію Криму. Якщо б Горбачов не вбив Василя Стуса 4 вересня 1985 року, то сьогодні він ще міг би бути живий.

---
Табірні наглядачі знищили збірку «Птах душі» з приблизно 300 віршами Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року, за передачу на волю зошита з віршами, на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв'язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.

Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштованого наглядачами.
https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=3686
---

Василь Стус – На Колимі запахло чебрецем… (Зі збірки "ПАЛІМПСЕСТИ")

На Колимі запахло чебрецем
і руто-м’ятою, і кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов’ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить,
і ти в сльозах — обранена об мужа.
Квадратний отвір вахти, і байдужа
сторожа. І дрібненький син кричить:
“Татусю, до побачення!” А ми
вдивляємося в те, що не екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада, як вас світ гнітить
об вас обпертий. Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.