Captain Horn's journal

Ще в листопаді на електричці з'їздив до Меморіяльного Парку Шьова у західному передмісті Токіо - містечку Тачікава. Туди можна доїхати і на велосипеді десь за дві години, але для цього треба було прокинутись раніше. Це найбільший національний парк у префектурі Токіо, його площа 1,653,000 квадратних метрів. Він є досить популярним місцем відпочинку для токійців. З цікавих атракцій там є озеро з човнами, фонтани, алея ґінкґо, сакури, дитяча залізниця, традиційний японський сад та модель японського села. Ще через парк протікає якась річка, але там чомусь зовсім не було води, можливо через кліматичні зміни. Там дуже багато місця, фактично в цьому парку можна провести цілий день якщо відвідувати всі його куточки. Але вхід платний, близько 5 доларів. Багато людей орендують велосипеди в парку щоб не ходити пішки. Нижче деякі світлини звідти.



( Read more... )

Олімпійські велоперегони були епічними, я навіть не уявляю як можна проїхати таку величезну відстань на велосипеді в таку спеку і вологість. Але в них беруть участь професійні спортсмени, тож для них це напевно трохи легше. Вони ще й регулярно поливають себе водичкою, яку їм подають із супроводжуючих машин :)

Здається це було в суботу чи в неділю, я прокинувся, попив кави і почав дивитись ці велоперегони в західному Токіо. А в другій половині дня я вирішив сам проїхатись до старту - того місця, де ці велоперегони розпочинались. Це в містечку Чофу префектури Токіо. Так, Токіо - це не місто, а префектура, що складається з 23 центральних міст (особливих районів) та ще кількох містечок на заході, Чофу - одне з них. Їхати туди з Шібуї не так далеко, приблизно 17 км, але через спеку це значно важче. Також в Токіо майже відсутня цивілізована велоінфраструктура європейського типу, тож їхати доводиться по дорозі для автомобілів. Більшість людей їздять по тротуарам, це не забороняється, але дуже зменшує швидкість і треба весь час оминати пішоходів. Хоча саме на під'їзді до Чофу я знайшов справжню велодоріжку - занадто вузьку, незручну, і переривається вона занадто часто, але все ж таки відокремлену від дороги, це вже величезне досягнення для Токіо, який досі планує вулиці як у 1960-х роках.

Місце старту велоперегонів знаходиться в мальовничому парку Мусашінономорі з озером та качками. В тому ж районі розташовані ще кілька величезних зелених парків, найбільший з яких - парк Ноґава на березі однойменної річки. Там багато старих дерев і навіть можна розкладати намет у кемпінгу. Третій парк середнього розміру - Мусашіно, який знаходиться через дорогу від парку Ноґава, трохи вище за течією річки.

PS. До речі я вже повністю вакцинувався Модерною і всім раджу вакцинуватись якнайшвидше будь-якою вакциною (окрім російської), поки не почався осінній спалах дельта-штаму коронавірусу. За офіційною статистикою, серед повністю вакцинованих американців коронавірусом заразилося менше відсотка https://zbruc.eu/node/106700. Там вже близько 60% людей повністю вакцинувались. Японія поки що відстає з 31.5% через дефіцит вакцин і ще тому що японська бюрократична машина гальмує як останнє гальмо. Через це ковідна статистика знову поповзла вгору, тільки за вчора у нас 14,207 нових випадків.

Мій ровер і велодоріжка на під'їзді до Чофу



( Read more... )

Дуже цікавий українськомовний канал про Японію від моєї знайомої, яка зараз працює дослідницею в Токійському технологічному інституті. Тут відео про Шімокітазаву - гіпстерський район, який знаходиться одразу на захід від Шібуї, підписуємось!

Минулої п'ятниці з'їздив приблизно 8 км на велосипеді до парку Едоґава в центральній частині Токіо. Дорога туди проходить по рівнині, практично без перепадів висот, тому їхати було легко, навіть на звичайному, неелектрифікованому ровері, як у мене. До речі хочу похвалити Google Maps навігатор, який в умовах міста працює просто відмінно, дуже коректно і без зайвої балаканини вказуючи напрямок.

Трохи про сам парк Едоґава. Незважаючи на те, що у назві є річка Едо, парк не знаходиться зовсім на ній, як ви могли б подумати, а несподівано - на річці Канда. Парк має таку назву тому, що це головний парк району Едоґава - одного з 23 спеціальних районів Токіо з населенням приблизно 695 тис. осіб. Я вже раніше робив фотозвіт з річки Канда, тільки в іншому районі, де вона теж протікає.

В Японії кілька сотень різних видів вишень, тому я точно не знаю який це вид. Можливо вишня Йошіно або Ошімська вишня. Це досить довгоживучі дерева, я чув, що десь є дерева, яким по 800 років. Більшість видів сакур - це декоративні види, які не пахнуть, не запилюються бджолами і не дають плодів. Але багато видів диких вишень дають маленькі, кислі плоди, які переважно поїдаються птахами, з них ще можна робити якийсь чай.

Сад Хіґо-Хосокава - це старовинний японський сад, який знаходиться неподалік від парку. Спочатку ці землі були другою резиденцією самурайського клану Хосокава, який в кінці періоду Едо керував областю Кумамото. Пізніше тут знаходилася основна резиденція сім'ї Хосокава. 1959 року сад був переданий в подарунок місту.

Сад частково розташований на схилі пагорба, на якому знаходяться доріжки і оглядові майданчики, а також джерело, яке живить розташовані нижче ставки. У ставках плавають червоні коропи. Сад прикрашають кам'яні ліхтарі і пагода, бамбукові огорожі. Будівлю біля входу було побудовано у період Тайшьо і вона служила місцем навчання членів сім'ї Хосокава.

Відео з парку та саду


( Світлини з парку Едоґава )

( Світлини з саду Хіґо-Хосокава )

Трохи вибрався в гори минулого вікенду. Була сонячна зимова погода, близько +5, що типово для січня. На стежках дуже багато хайкерів, але більшість в масках. Окутама - невисокий гірський масив (до 1405 метрів), який розташований приблизно за 50 км на захід від Токіо, це година їзди приміською електричкою. Гора Такао (599 метрів) - найпопулярніше місце відпочинку для токійців, вона вкрита змішаними листяно-хвойними лісами, також вона вважається "священною горою" через велику кількість храмів, які на ній знаходяться. Буддійсько-шінтоїстське божество Тенґу (буквально "небесна собака" або "небесний вартовий") є головним камі цієї гори, йому присвячено багато храмів, куди регулярно ходять прочани. Тенґу може приймати різні форми - величезного птаха або людини з дуже довгим червоним носом.

На горі Такао росте понад 1200 видів рослин і живуть дикі тварини, такі як дикий кабан та мавпи. Раніше там жили і чорні ведмеді, але через урбанізацію вони вже покинули ці місця. Гора знаходиться на межі субтропічного та помірного кліматичних поясів. Тут також висаджені сакури. У зв'язку з глобальним потеплінням за останні 25 років сезон цвітіння сакур вже змістився на 5.5 днів.

Це не тенґу, це кіцуне - мітологічна японська лисиця і посланець богів. В масці проти ковіду, бо всі повинні носити маски, навіть кіцуне.



( Read more... )

Несемося! У нас черговий ковідний антирекорд - більше 500 нових випадків по Токіо i 2201 нових випадків по всій Японії за вчорашній день, це дуже суттєве збільшення, ще місяць тому ця цифра була десь в два рази меншою. Тому вчора увечері я з'їздив на ровері в Шінджюку, який межує з моїм районом на сході, щоб зробити серію нічних світлин у розважальному районі Кабукічо, поки там все не закрили.

Коротка історія Кабукічо. Весь район розташований в низині. Колись давно на цій території було велике болото, і ця місцина тоді називалась Цунохазу. Після періоду Мейджі тут знаходився заповідник для диких качок. Потім качки чомусь стали нікому не потрібними, або їх просто з'їли, історія про їх подальшу долю нічого не каже. Болото та кілька ставків засипали, і на його місці у 1920 році побудували школу для дівчат. Одразу потому всю навколишню територію забудували житловими будинками.

Потім в японців з'явились непомірні імперські амбіції, вони вирішили захопити всю південно-східну Азію, але в них нічого не вийшло, і Кабукічо повністю зрівняли з землею під час одного з американських бомбардувань у 1945 році. Власне тоді цей район ще навіть не називався Кабукічо, він все ще називався Цунохазу. Сучасна назва цілком випадково з'явилась вже після війни, коли сюди з Ґінзи вирішили перенести театр Кабукі, але потім передумали через фінансові проблеми, хоча район вже встигли перейменувати на честь театру.

Замість театру Кабукі, як гриби після дощу тут почали з'являтись різні розважальні заклади. Зараз Кабукічо - це найбільший в Азії район розваг і де-факто квартал червоних ліхтарів, де знаходиться понад 3 тисячі барів, нічних клубів, гральних салонів, лав-готелів, масажних салонів, хостес-клубів та тому подібних легальних та напівлегальних закладів. Офіційно проституція в Японії заборонена законом, але незважаючи на це в Кабукічо знаходиться величезна кількість борделів, які працюють під протекцією Якудза. Тільки за офіційною статистикою поліції у 2004 році в районі Кабукічо "працювали" більше 1 тисячі членів угрупувань Якудза (поліція офіційно називає їх Борьокудан), а під їхньою протекцією знаходились 120 місцевих бізнесів. Періодично поліція влаштовує рейди на нелегальні заклади в районі, але вони якимось дивом з'являються знову.

Цей район має найвищий рівень вуличної злочинності в усій Японії. Через гучномовці завжди лунають попередження, щоб туристи були уважні з грошима і тримали гаманець біля себе. В барах періодично грабують неуважних відвідувачів, які там напиваються і втрачають контроль за власним гаманцем. Напиватись до втрати свідомості їм допомагають хостес - це такі спеціально навчені гарненькі дівчата, найчастіше школярки старшої школи або студентки, які працюють в барах і отримують відсоток за кожного клієнта. Є також хости - це хлопці, які займаються тим самим, але переважно (але не завжди) з клієнтами-жінками. Вони виглядають приблизно як k-pop виконавці, з повним мейкапом і чудовими манерами.

В останні років 20 з'явилась також окрема, але вже дуже численна, категорія хостів-нігерійців, які раніше були тільки на Роппонґі (це другий за величиною розважальний район Токіо). Нігерійці відрізняються тим, що чудово знають англійську, тому їх активно використовують для заманювання в бари іноземців, які не знають японську мову. Вони підходять як до жінок, так і до чоловіків, і їхньою коронною фразою є "Hey, whassup man, where are you from?", ну і далі запрошують в якийсь бар. Я не знаю що вони там кажуть жінкам, але думаю щось схоже. Якщо ви іноземець і просто гуляєте по Кабукічо, то у вас майже 100% ймовірності бути поміченим нігерійцями, ну робота в них така. Найкращий патерн поведінки - ні, не бити одразу в фейс, бо нігерійців там значно більше ніж вас, і не факт що ви їх переможете, якщо ви не Кличко, а краще просто ігнорувати і йти далі :)

Але загалом район дуже цікавий. Зокрема в східній частині Кабукічо знаходиться відомий Шінджюку Ґолден Ґай з дуже вузькими метровими проходами та сотнями крихітних барів, популярних серед богеми. Багато барів існують з 1960-х років і обслуговують тільки постійних відвідувачів-японців, тобто потрапити в них можна тільки по запрошенню. Одразу на захід від Кабукічо знаходиться бізнес-район Шінджюку з офісними хмарочосами.



( Повний фотозвіт )

Схоже у нас знову розпочинається літо. Все ще гуляю в літній футболці і шортах. Це дуже аномальна погода для другої половини листопада в Токіо. Більше схоже на південь Каліфорнії, ніж на долину Канто.

Приніс вам свіжі світлини і відео. Сьогодні у нас вихідний (як і завтра), і я знову катався на ровері по району. Назнимкував вуличних фотографій і навіть зрендерив 10-хвилинне відео. Ще потім заїхав у Бургер Кінг і поживився воппером, бо з самого ранку нічого не їв. Доречі задоволений як слон своєю лінзою Sigma 28mm F1.8 EX DG, яку я купив вживану за 30% від вартості нової, вона робить пристойні фотки навіть без оптичної стабілізації, хоча й довго фокусується. Я вже використовував цю саму лінзу під час поїздки у Німеччину на Різдво 2019, фотки з якої я вже публікував раніше.

Людей в центрі досить багато, незважаючи на те, що іноземні туристи в Токіо вже давно вимерли як динозаври через ковідні обмеження. Але в Токіо на постійній основі проживає багато іноземців, самих лише американців в місті проживало 19,690 станом на 2018 рік, а філіппінців, китайців і корейців на порядок більше (сотні тисяч), тому навіть без туристів іноземців в місті вистачає, а Шібуя вважається одним з найбільш інтернаціональних районів Токіо (здається Шінджюку все ж на першому місці). В Шібуї є величезна і дуже гарна мечеть біля амбасади Туреччини, в якій я недавно купував халву, ну тобто не в самій амбасаді і навіть не в мечеті, а в турецькому магазинчику біля неї. Індійські і пакистанські ресторанчики скоро вже будуть на кожному кроці. Але кебабів все ще мало, кебабів повинно бути більше, бо це найкраща вулична їжа. Грецьких ресторанів теж немає, нам тут терміново потрібно збільшувати кількість греків, надсилайте нам їх сюди якщо у вас є зайві.


( Дивитись більше )

Рекордно довгий сезон дощів вже нарешті закінчився, але кращою погода не стала, наприклад вчора була спека +36 (+46 з врахуванням вологості повітря, літераллі можна підсмажитись). Тож довелося цілий день сидіти під кондиціонером, який працював на повну потужність, і сьогодні здається буде так само. Щасливі лише цикади, в яких зараз період розмноження і які обсіли всі дерева у маленькому сквері навпроти будинку. До першої години дня створюваний цикадами шум вже наближається за кількістю децибел до літака Боїнг 737. Інколи ці комашки прокидаються і починають пронизливо верещати навіть вночі, коли все порядні токійські цикади вже давно мали б спати і бачити цикадні сни.

Рівень забруднення повітря теж дуже високий, переважно через вихлопні гази, тому в центральній частині міста дихати складно. Всі, хто досі купує бензинові та дизельні автівки в Японії, незважаючи на наявність чудово розвиненої мережі зарядних станцій, горіти вам у пеклі. Але в суботу я все таки вибрався в місто на велосипеді і наробив трохи вуличних світлин пообіднього Шінджюку.



( Дивитись більше )

В понеділок після роботи трохи покатався на вєліку по району - спочатку в парк Йойоґі, а потім ще прогулявся до станції Хараджюку та вулиці Такешіта, це поруч з парком.

Мій вєлік і лавочка в парку, там були величезні комарі, які мене ледве не з'їли


( Read more... )